заохота, ота зараза моральна займає дуже велике місце. Робітник охочий, веселий, жартовливий та співучий, у котрого «очі грають» і «жили ходять» при роботі, є великим скарбом; хоч сам він нераз менше робить ніж другі, але під гомін його жартів, вигадок та пісень, на вид його палких очей, здорового, ясного лиця і хутких та кріпких рухів робота всім іде спірніше, легше і краще; здобуток показується звичайно багатий і люди не потомлені та вдоволені самою працею більше, ніж заплатою. «Такий уже дух на робітників наскочив» — говорять господарі і добре пильнують, щоби того «духа», то є власне того робітника, що так уміє другим «духа додати», задержати при собі якнайдовше. Зовсім інакше діється з лінивим робітником. Недарма говорить приповідка: «три дні не їж, а весело дивися!» Такий робітник, що не весело дивиться, може собі робити й найліпше, але для господаря його робота не має ціни: сам його вид, його ліниві рухи та його бурчання роблять йому більше шкоди, бо знеохочують других, заражують їх лінивством, бунтують їх. І робота їм тяжка, їда не смашна, і час довгий, і господар нелюдяний, і плата мала, а при кінці показується, що й зробили вони мало і не до ладу. А що найголовніше, що головний винуватець звичайно чинить вид, немов то «моя хата з краю, я нічого не знаю»; його робота найліпша, закинути йому не можна нічого і господар мусить мовчки сам в собі гнути злість, та хіба зарікатися, що на
