— Е, що там бавитись чутливими витребеньками, — грубо відказав Едвін. — Аджеж ви, пані, знаєте, що я голий, зруйнований. А той проклятий перстень, котрий ви казали мені зняти з пальця свойого братчика, оце, як бачу, знов прикрашує той самий палець. А в тій самій хвилині, коли щез перстень, щезли також, як ви, пані, знаєте, всі ваші скарби і клейноди, навіть повіз і коні. Осталося нам тільки те, що я вчора не програв в карти, а цього було дуже небагато, ледве вистарчило на те, щоби заплатити за вечерю і нічліг, та винаняти ось ту препишну ляндару, на котрій я вже розтряс собі всі кості. І як же ви, пані, ви ображуєте собі нашу дальшу подорож, нашу будущину? Мої дохідні джерела зовсім вичерпані, ви, пані, маєте тільки скарбів, що турецький святий; заробити собі також не потрапите…
— Буду заробляти, Едю! Переможу сама себе! Буду робити все, щоби тільки не бути для тебе тягарем, лиш не відтручуй мене! Я тебе люблю, Едю, а до нього не хочу вертати.
— Ніно! — скрикнув Іван, до глибини душі зворушений цею сценою. — Рвешся від мене, як від свого найтяжчого ворога! А прецінь же досить було одного твойого слова, щоб я вступився тобі з перед очей. Ти полюбила цього пана, я не хочу стояти тобі на заваді. Будьте щасливі! Радо я допоміг би вам, коли б це було в моїй силі, але тепер бачиш і сама, що все, що дає мій перстень, дає тільки для мене; в руках інших людей все те щезає. Так
