Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/491

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

по всій Галичині народ говорить також «фаля», декуди «филя» або «фальма»); огень (форма уживана українським народом скрізь у Галичині, — огонь тільки декуди), коруна (форма тільки українська, у поляків korona), тручати (слово народнє українське), стрільба, жовняр, ляти, дотикати землі, ту, блисло, снити о чім, не ручу, скрань (є у Федьковича), друхотати. Все те слова і форми уживані галицько-українським народом; польонізмами можна їх назвати остільки хіба, оскільки і в польській мові є слова, витворені з тих самих пнів, але такі слова є і в мові московській, і в чеській, і в других славянських: викидати такі слова з нашої мови для того тільки, що в инших славян є подібні, це значило би добровільно обскубувати свою мову.

Не менше щасливий є д. Чайченко і з вичисленням москалізмів у галицьких поетів. По його думці у декого з них москалізми попадаються „так часто, що часом не знаєш, за яку мову вважати ту, що вони нею пишуть . Ось де-які з тих, на думку д. Чайченка, москалізмів: бездна (говорять москалі коло Дрогобича), всьо (говорять москалі трохи що не по всіх селах Галичини, поряд із «усе»), благати, скала (в Галичині ніхто не говорить «скеля»; у Шевченка: «А ти на березі стояла, мов тая чорная скала»), кришталь, сніжний, струя, ввидить (скрізь у Галичині), окови, но (див. в галицько-українських «Приповідках» Ількевича і Віслоцького), теряти (диви оповідання Перебенді в тім самім н-рі «Правди», стр. 76), мрачний (з наголосом на останнім складі, слово уживане Москалями скрізь по Галичині), боязливо (у Шевченка: І дівоче серце боязливе стрепенеться), топір (д. Чайченко певно думає, що це те саме, що сокира), ну-ко (говорять Москалі скрізь по Покуттю), левовий, пробудись, лента (є у Метлінського) і т. п.

… Діло ось яке. Відомо, що Галичина за весь час свого історичного життя, від смерти Володимира В., або коли хочете, від упадку Данилового королівства галицького майже ніколи не становила одну політичну і культурну цілість з подніпрянською Україною. Якийсь час воно заносилося на те, а іменно після Люблинської унії 1569 р. аж до козацької хуртовини 1648 р. Це була пора дуже важна в історії духового розвою України, пора, в котрій у нас народилася і почала гарно розвива-