Одного дня, коли я, як звичайно, сидячи в вікні поглядав на роботу, вчинився нараз крик на самій фронтовій стіні. Причини крику я не бачив, — чув тільки, як підмайстер кинувся до одного робітника, понурого, високого муляра середніх літ, і почав ганьбити його останніми словами. А той нічого, похилився, і дальше робить свою роботу. Але підмайстра ця вперта, понура мовчанка розлютила ще більше.
— Ти злодію, ти драбе, кримінальнику, зараз мені забирайся відси! — кричав запінений підмайстер, чимраз ближче надскакуючи до робітника.
Я бачив, як понуре, нахилене над цеглою лице муляра чимраз більше червоніло, мов жаром наливалось. Він затис зуби і мовчав.
— Чи маю сто разів до тебе говорити, ти шибенику, голодранче, розбійнику один, га? Марш відси, зараз забирайся, бо скинути кажу!
Робітник очевидячки боровся сам із собою; його лице аж посиніло. Вкінці, не випростовуючись, підвів трохи голову, і звільна, з невимовною погордою в кожнім звуці, процідив:
— Хлоп-хлопом! Мудь-мудьом[1]! Не дай Боже з хлопа пана!
Підмайстер на хвилю немов застиг на місці при тих словах. Очевидно примівка мулярева вразила його в саме болюче місце: він був з хлопського роду, і тепер, ставши „паном підмайстром“, дуже стидався свого походження. Тож, по хвилевім остовпінню, він вибухнув повною силою пари.
— Так? Так ти до мене? Чекай же, я тобі покажу! Я тебе навчу! Марш!
- ↑ Мудь — хам.
