Робітник не рухався а місця і робив своє.
— Забирайся, опришку! Махай до сто бісів, бо велю поліцая закликати!
Робітник уперто ценькав молотком о цеглу. Тоді підмайстер прискочив до нього, вирвав йому молоток із руки і шпурнув на вулицю. Розлючений муляр заскреготав зубами і випростувався.
— Хаме! — крикнув він. — Якого ти біса мене вчепився? Чого ти від мене хочеш?
— А! Так ти грозиш? — ревнув підмайстер. — Ґвалту! Ґвалту! Розбійник!
На той крик прибіг другий підмайстер і оба сполученими силами кинулись на муляра. Той не опирався. Кулаки посипались на його плечі; супроводжений стусанами, німий з лютости й розпуки, він зійшов із риштування і взяв на плечі свій мішок з начинням.
Інші робітники, що бачили цілу ту справу, мовчки працювали, похилені над цеглою і закусуючи зуби. Ніхто з них не писнув ані слова.
— Масти хлопа лоєм, а він смердить гноєм! — крикнув на відхіднім муляр уже з вулиці. На лиці його ще раз показалася силувана насмішка, але в очах рівночасно проти сонця заблищали сльози.
— Лиш ти не йди на зломану голову, опришку, Довбущуку поганий! — крикнув підмайстер з муру і погрозив відходячому кулаком.
Другого дня я встав рано й виглянув крізь вікно. На вулиці ще було тихо. Робітники тільки що сходилися „на фабрику“. Я дуже зачудувався, побачивши між ними прогнаного вчора муляра. Зацікавлений, я почав дивитися, що з того буде, як прийде підмайстер. Інші робітники мало бесідували з собою, а до
