Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/100

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дорогою з тяжким набором, та глухий клекіт великого промислового гнізда, з його кількатисячною робочою людністю. Під цей клекіт живо й якось весело йшов Германові тижневий обрахунок.

Діла йшли добре. В п'ятнадцятьох ямах черпано „кип'ячку“, — яка яма давала дві, а яка й по п'ять бочок денно. Шахтарі жалувалися, що в кількох ямах замість нафти добувається земний віск, із яким тоді ще не знали, що робити. Цей непотрібний продукт причинює немало марної праці, бо треба ж вибирати його з ям і відкидати набік; якусь частину беруть робітники з поблизьких сіл додому з собою й уживають до каганців замість лою, але й вони не хочуть брати його багато навіть задармо, бо коптить, світячися, та й від того копоту болить голова. Герман уже давніше звернув увагу на цей новий продукт і вислав проби його різним віденським хемікам, але відповіді від них іще не мав. Та все таки, чуючи, що селяни вже знайшли спосіб його вжиткування, він зараз доміркувався, що з тим воском може вийти щось подібне, як із нафтою, що й йому можна буде надати форму товару, поплатного на широкім ринку, велів своїм підвладним не викидати його більше, а складати на всякий випадок у магазинах.

— Але ж у нас нема місця в магазинах! — мовив касієр.

— То побудувати нові, — мовив коротко Герман, і на тім діло й стало. Він ризикував, але це таке ризико, що в ньому щонайменше вісім шансів проти двох промовляють за будучою користю. А от клопіт, що продукція кип'ячки не зростає. Герман належав до спілки,