що в околиці Борислава й біля Дрогобича побудувала декілька дестилярень. Попит на чисту нафту збільшувався раз-у-раз; вона здобувала собі не лише хати найбідніших, ремесницькі варстати та робітні, але в міру того, як її дестильовано краще, як вона горіла ясніше й не димила та не коптіла, вона знаходила доступ і до сальонів. По містах почали нею освічувати вулиці, а віденська фірма Дітмара почала на велику скалю розвивати продукцію нафтових лямп різних конструкцій. Тепер треба було лише якнайбільше налягти на продукцію кип'ячки, і Герман ще минулого місяця наказав розпочати кільканадцять нових закопів на свіжих теренах. Робота при тих закопах ішла невпинно й пожирала щотижня тисячі, але здобутків із них не було ще ніяких. Оце найбільше турбувало Германа.
Він вірив у своє щастя. Він давно вже переступив ту межу, де чоловік тремтить над кожною дрібницею, де при кожнім підприємстві ставить на карту своє бути або не бути. Його шанси були вже забезпечені! Він розкинув свої сіті так широко, що щастя коли не тут, то там мусіло попастися в них. Воно вже не може зрадити його, хіба би сталося Бог знає що надзвичайного. Але воно може гаятись, а йому ходило о поспіх. Йому треба було, щоб діла йшли не лише раз-у-раз ширше, але також раз-у-раз швидше, як та снігова лявина, що котиться з гори.
Праця над обрахунком протяглася до другої години. Потім Герман пішов на обід. Обідав у касині[1], яке головно його заходом оснува-
- ↑ Касино — клуб.
