Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/137

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Що там таке? — запитав Герман дозорця, коли цей появився на світло.

— Завалилася, — сказав він коротко. — Нафта виперла стіну й залила все до самого споду. Двадцять сажень криниці.

— Ну, слава Тобі, Боже! — мовив Герман. — А б'є ще джерело?

— Сильно б'є. Бачите, я до половини мокрий, поки підтягли. Ще хвильку, було б і мене залило.

— А копач?

— Ну, що про нього й балакати! — І він махнув рукою.

Герман також махнув рукою й пішов далі. Що значить копач, коли нове джерело нафти відкрилося? Що значить одне життя людське, а хоч би й сотки й тисячі їх, де ходить о отворення нових жил земного багатства, з яких попливе користь на многі покоління? Зрештою, копач погиб через власну необережність, — чом не сигналізував швидше?А втім хто там буде питати за копачем! Пусте діло! Не він перший, не він і останній.

І Герман ішов далі. Нині, очевидно, щастилося йому, бо з кількох ям подоходили до нього вісті, що показалися незвичайно багаті джерела нафти. Він радий був тому, та проте в кожній кошарі докладно переглядав рахунки, копальняні знаряди, млинки, линви, — любив порядок і точність. І робітників розпитував, чи не кривдять їх дозорці.

— Та що нас мають кривдити, — сказав один зачорнений, як дідько, що, тільки що вилізши з ями, лежав на землі й важко дихав. — Най Бога просять, щоби ми їх не кривдили, бо з нами нема що зачіпатися.