— Ти тут? Де ти був? — запитав батько.
— Де був? Був у лісі. А бачиш фейерверк?
— Бачу, та це ще байдуже, аби вогонь лише не розширився.
— Куди йому ширитися? Яма далеко від інших.
— А все таки треба побігти. Чи не спав хто в кошарі?
Дувідко не сказав нічого. Та коли прибігли на місце, вже робітники з сусідніх кошар працювали, закидаючи пожежу глиною, а інші з недогарків кошари виносили трупи робітників, що спали там, були захоплені вибухом, обризкані гарячою кіп'ячкою й майже моментально подушені полум'ям. Дальшої небезпеки не було. Герман зідхнув важко, дивлячися на обгорілі тіла робітників, але Дувідко розсміявся істеричним сміхом.
— А бачиш, бачиш, як вони тепер виглядають? — говорив до батька, заходячися від сміху.
— Бідні люди, — мовив Герман.— Що то може необережність! Допустили вогонь до ями, та й самі потерпіли.
— Та не допустили, це я сам підкинув, — мовив Дувідко. — Хотів побачити, як позриваються від гуку та почнуть утікати, а вони поснули твердо, та й не чули гуку.
Герман перелякався і, кинувшися до сина, затулив йому рота:
— Та чи ти здурів та й голосно признаєшся? Хочеш, щоби тебе арештували за підпал? От іще дурень!
— Овва, що мені зроблять! Я собі для забавки, — мовив Дувідко, здвигаючи плечима.
— Але ж живі люди! Посиротив діти! — мовив Герман.
