скеля. Даремне знавці радили йому покинути цю пусту яму та копати деінде; він велів гнати її далі вглиб, маючи певну надію, що й тут мусить бути віск, багато воску, бодай стільки, що в Германа. Щось тягло його, мов ланцюгом, до цеї ями; він занедбав інші свої закопи, його доходи робилися чимраз менші, роздразнення чимраз більше, на оцій ямі держалася вся його надія. Він раз-у-раз кружляв довкола цеї ями, не занедбуючи при тім шпіонити, що діється в Германовій кошарі. Коли від одного ріпника довідався, що Герман часто лазить сам до своєї ями, обходить у ній усі штольні і всі закутки та слідить за знаками нових воскових жил, — Іцик повзяв шалений плян, який попробував і виповнити. Він велів у своїй ямі гнати штольні власне під громадською толокою. Доводилося пробиватися крізь грубу піскову скелю, в якій камінь треба було розсаджувати динамітовими набоями. Даремне робітники, приставлені до цеї роботи, остерігали Іцка, що це грозить заваленням штолень, що були оцямровані досить недбало. Іцко ані слухати не хотів про можність якоїсь небезпеки. Він був певний, що за тою скелею лежить восковий поклад, той самий, із якого черпає Герман. У його сердитій душі клубилися думки про те, що він, добившися з цього боку до воску, зробить Германові велику шкоду, підбираючися під його скарби, і ця жадоба більше, як жадоба зиску, гнала його в той бік.
Майже силою змусив Іцко своїх робітників, щоб провертіли в скелі ямки на встромлення набоїв. Перший вибух динаміту, одначе, був слабий і не дав значних добутків; скелі
