бліде, як крейда, але вуста протяглися до незвичайного на них, колючого усміху, і він, киваючи головою, мов на привітання переляканих робітників, промовив якимось гробовим голосом:
— Ну, wie geht's[1]?
Потім побачив Германа з розторощеною головою, що ще лиш трішки дригав ногами, лежачи горілиць і розкидавши руки, і повторив ще раз механічно:
— Ну, wie geht's, пане Герман Ґольдкремер?
Та в тій хвилі гукнув новий вибух — це був вибух тої пачки динаміту, що лишилася була в Іцковій штольні й якимось припадком загорілася. Іцка розірвало на штуки, і тільки його руда голова немов торгнулася раптово наперед і, закрутивши козла в повітрі, вточилася до Германової штольні. Робітники, ледве живі зі страху, христилися та шептали беззв'язні фрази молитов на цей вид.
- ↑ Як вам ведеться?
