Він усе ще важко дихав, палений гарячкою й сердитістю на всіх людей. Далі оглянувся й побачив недалеко себе велику пачку динамітових набоїв, яких робітники не взяли з собою. Хотів гукнути, щоб вернулися і взяли динаміт, але не міг видобути з затисненого горла настільки голосу, і рівночасно подумав собі: „Сам візьму, запаливши льонти“. Ще раз зирнув і побачив гірничний дзюбак, опертий о стінку штольні. „І це добре, що він тут лишився“, — мелькнула йому в голові думка. Він помалу встав і запалив льонти від патронів…
Германові робітники, що власне працювали в штольні за тою скелею, систематично довбаючи грубезний восковий поклад, давно вже почули стукання й вибухи за скелею і, пройняті забобонним жахом перед підземними демонами, що, мовляв, добиваються на світ, дали знати Германові. Цей зараз спустився до ями й прибіг на небезпечне місце.
— Що тут сталося? Чого ви злякалися? — запитав він.
— Тут щось стукає та гуркоче в скелі, — була відповідь.
— Де? В котрім місці? Як стукає? — питав Герман і наблизився до скелі.
— Стукає, як коли би хтось каміння лупав.
— Ну, що вам! — крикнув Герман, б'ючи кулаком о скелю. — Отже я нічого не чую.
Та в тій хвилі почувся страшний лускіт кам'яної стіни, розірваної динамітом. Один кусень каменя, вирваний із свого відвічного місця, розторощив Германові голову й на місці положив його трупом; інші поранили декількох робітників, а по кількох хвилях у виломі показалася руда борода Іцкова. Його лице було
