умовк. Бачилося, що разом з дамами налетів на товариство дух нуди і якоїсь силуваної здержаности, котра нікому ні на що не здалася.
І Гаммершляґ якось немов збився з пантелику. Він мов забув, що перед хвилею почав був говорити бесіду, і снувався то сюди, то туди, зачинав то з одним то з другим розмову о речах сторонніх, але все те якось не клеїлося. Нараз побачив себе супроти Германа, що стояв мовчки, опертий о стос дерева, і озирав цілу площу, немов забирався її торгувати.
— А що ж вашої пані нема, дорогий сусідо? — сказав Леон, усміхаючись.
— Даруйте, — відповів Герман, — вона певно щось нездорова.
— Ах, дуже мені жаль! А я надіявся…
— Але що, — відказав, задобрюючи, Герман, — хіба ж то вона така велика особа. Обійдеться про неї!
— Ні, коханий сусідо! Прошу так не казати, що невелика особа… Як же так?.. От моя Фанні, бідна дитина, як вона була б щасливою, якби мала таку матір!…
Неправда тих слів аж била з лиця і очей Леонові, але уста, послушні наказові волі, говорили, а розум в'язав їх докупи, як того вимагав інтерес.
Але ось від лану, де на сході видно було височезну, побілену божницю, почувся великий крик і гамір. Всі гості і робітники звернули очі в той бік. По хвилі показалася на вулиці мов чорна гоготяча хмара, — це був цілий кагал з рабином в середині, котрий мав звершити обряд посвячення підвалин нового дому.
Швидко ціла площа була залита людьми, котрі говорили всуміш, голосно і борзо, снували,
