— Але за чим його сюди принесло?
— Слухай, Рифко, — почав Герман, видячи, що вона немов утихомирилася трохи. — Леон багатий чоловік, добрий чоловік, голова неабияка…
— Чи кажеш ти раз, чого він тут прийшов, чи ні? — перебила його Рифка, стискаючи кулаки.
— Адже чуєш, що кажу. Тільки послухай. Леон, кажу, багатий чоловік. А жінки у нього нема, тільки одна донька. Чуєш, Рифко, ти знаєш його доньку Фанні? Правда, що дівчина нічого?
— Ну?
— Знаєш, що каже Леон? Сусідо, каже, в мене одна донька, а у вас один син…
Герман не скінчив. На згадку про сина Рифка посиніла, задрижала вся, а опісля, шпурнувши на бік стільчик з-під ніг, випрямилася і крикнула:
— Розбійнику! Кровопійце! Геть від мене! Геть з перед моїх очей!..
Герман остовпів. Він не знав, що це сталося з Рифкою, і лепотів лишень раз за разом:
— Алеж, Рифко, що тобі? Що ти робиш Рифко?..
— Геть мені з очей, потворо! — верещала Рифка. — Щоби тебе Бог тяжко побив та покарав! Щоби земля під тобою розступилася! Іди геть від мене! Ти, ти говориш мені про сина! Ти мав сина? Ти мав коли серце?..
— Алеж, Рифко. що з тобою сталося? Послухай!..
— Нічого мені від тебе слухати, кате! Щоби й Бог тебе не вислухав на своїм суді! А хіба ти слухав мене, як я говорила: не треба дитину мучити школою, не треба дитину торопити
