— Та я, прошу пана, хотів би стати на роботу, — сказав Бенедьо.
— То не до мене належить, проси пана будівничого.
— Я вже просив, але пан будівничий не хочуть…
— Розуміється, що не хочу, — вмішався будівничий. — То той самий, — сказав він, звертаючись до Леона, — котрий при закладинах був скалічений через своє недбальство. Що мені з такого робітника! Та й зрештою, він тепер слабий, а я робітників маю досить.
— Ага, то той самий! — нагадав собі Леон. — Гм, воно б то випадало щось для нього зробити, будь-що-будь. — І додав, звертаючись до Бенедя: — Ну, ну, якось то буде, зажди тут, поки тебе не закличу. От тут сядь на ґанок та й посидь.
Довго вони оба бесідували. Бенедьо за той час сидів на ґанку і грівся на сонці.
Аж ось по якімсь часі вийшов будівничий, якийсь трохи кислий і, не звертаючи уваги на Бенедя, пішов. По кількох хвилях вийшов і Леон.
— Ти потребуєш роботи? — спитав він Бенедя.
— Та певно, прошу пана, чоловік з роботи жиє, то робота для нього те саме, що життя.
— Та бо видиш, будівничий не хоче тебе мати тут в Дрогобичі. Але ти не журися, я зачинаю зараз будувати в Бориславі новий млин паровий, то вже там будеш мати роботи досить.
— В Бориславі?.. Млин паровий?.. — зачудувався Бенедьо, а далі змовчав, не сміючи вдаватися з таким паном в розмову.
