— Ну, що ж тобі так дивно? — спитав, усміхаючись, Леон. — Млин то млин, тобі, муляреві, все одно.
— Та я то вже й сам собі гадаю, що панська річ розказувати, а наша річ робити. Млин, то й млин.
— Тільки то, видиш, я хотів би, щоби будинок був немудрий, так собі, в дві цегли, без поверха, тільки в шир трохи. То не буде такий звичайний паровий млин, як усе будують. Я найшов такого чоловіка, що те все вигадав і плян зробив, і сам буде вести роботу. Ну, видиш, будівничий дуже носом крутив, як увидів той плян. А ти розумієшся на тім, як що треба робити по пляну?
— Та чому би ні? Як чоловік має під рукою рисунок і міру, то не велика штука.
— Так, так, авжеж, що не велика штука, — сказав Леон. — Отож видиш, я не все зможу надзирати за тим, що там робиться в Бориславі, а будівничий так тут зі мною сперечався, що готов мені наробити якої саламахи і поставити не так, як у пляні нарисовано. То я вже буду просити тебе, скоро що не так, дати мені знати.
Бенедьо стояв і дивувався на цілу ту бесіду, що це за млин такий, що будівничий на нього носом крутить і що пан боїться, щоби часом не зробив не так, як у пляні стоїть? І відки приходить Леонові звертатися до нього, щоб надзирав над будівничим? Бенедьо на все те не міг найти в своїй голові відповіді, і стояв перед Леоном, немов вагуючись.
— Не бійся, будь тільки щирий для мене в тім ділі, то певно не пожалуєш того. Доки буде будування в Бориславі, доти будеш там
