і то з платою не помічника, а цілого муляра. А потім побачимо.
Бенедьо ще дужче здивувався. Відки нараз така щедрість у Леона? А втім, хто його знає, — думалось йому далі, — може йому й направду так до потреби приходиться, ну, то він і платить. Та й хіба ж це для нього велика річ? А для бідного мулярського помічника все таки добродійство велике. Так роздумавши, Бенедьо рішився пристати на Леонову умову, ще й подякував йому за ласку.
— Ну, ну, не дякуй, — відповів Леон, — я не подяки від тебе потребую, а вірної услуги; як будеш добре справуватися, то я тебе певно не забуду. А тепер іди і вибирайся якнайборше до Борислава, щоби ти зараз завтра міг ставитися на місці, за Бориславом, над рікою.
І з тими словами Леон дав Бенедьові кілька ринських завдатку і пішов до свого покою. Бенедьо не сподівався на нині такого гарного для себе здобутку. Втішний вернув він додому і розказав своїй старій матері про все, що йому нині приключилося.
— Що діяти, мамко? — кінчив він своє оповідання. — Треба брати роботу там, де дають. Піду до Борислава.
— Та я тобі, синку, і не відраджую, а тільки вважай, щоби ти усе по правді жив і до недоброго ніколи руки не подав. Бо то з тим млином видається мені щось не так. Бог його там знає, що собі той панюга загадав, а ти дбай за свою душу.
— І мені самому якось воно видалося не так, як він говорив. А вже зовсім мені те не сподобалося, що мені каже надзирати за
