Господи, коби вона жила!.. Але ви знали, яка вона була горда та неподатлива, ніякої ганьби, ніякого згірдного слова не могла стерпіти!.. Ну, але що ж мені робити, що діяти?..
Андрусь взяв його за плече і відвів до кута, моргнувши Матієві, щоби відступився, — і опісля зачав йому щось стиха шептати до вуха. І видко, що не малої ваги мусили бути Андрусеві слова, коли молодий парубок від них зразу поблід ще дужче, далі почервонів, а вкінці, тремтячи всім тілом, немов у зимниці, залився голосним плачем і, гаряче стискаючи Андрусеву руку, викрикнув:
— Так, твоя правда, братчику, іншого виходу нема! Так і зроблю!
— Тільки зручно, розважно і сміло, і нема чого боятися! А тоді… тоді побачиш, що полегшає! Ну, а тепер іди вже, добраніч!
Прийдеволя мовчки поклонився і пішов.
Андрусь перейшовся кілька разів по хатині, силуючися надати свому лицю спокійний вираз, хоч, очевидно, і сам був до глибини зворушений. Далі приступив до Бенедя і випростувався перед ним в цілій своїй велетній поставі.
— Ну, ви бачили нашу роботу?
— Бачив.
— І що ж на все те скажете?
Бенедьо звісив голову, мов хотів зібрати докупи розсипані думки.
— З усього бачу, що ви щось страшне і велике задумали, хоч сам собі не можу вияснити, відки це у вас взялося.
— Відки взялося? Е, це довга історія, котра зрештою і не належить до речі.
