решта грошей була б його чистим зиском, відлічивши хіба плату Шеффелеві та кошти вибудування фабрики.
І Шеффель за той час не дармував. Він, щоб зарекомендуватися свому „хлібодавцеві“, виладив докладний плян нової фабрики, позамовляв ураз із агентом кітли, рури та інші потрібні металеві прилади у віденських фабриках, вимовляючи собі якнайскоріше їх приготування. Таким чином, під час свого трьохтижневого побуту у Відні Леон безперечно досить потрудився коло уфундування свого багатства і своєї фортуни. Весь той час він бігав, мов у гарячці, з ніким не бував, не забавлявся, не вступав до знайомих, ба навіть не вітався з Германом Ґольдкремером, котрого кілька разів стрічав на вулиці в натовпі пішоходів. Загальна спекуляційна гарячка обхопила його, — світ мінився перед його очима, і в нім Леон не міг уже добачити ні друга, ні брата, ні правди, ні кривди, нічого, крім золота, багатства і блиску. Та гарячка не покидала його й по повороті до Дрогобича. Ми бачили, що ще того самого дня, коли приїхав з Відня, він загодив будівничого і Бенедя, а в понеділок, з початком тижня, і сам полетів до Борислава, щоб власними очима допильнувати закладин нової фабрики. Його мов перло, гнало щось, щоби якнайскоріше зробити це діло, тож він по повороті з Відня рішився, хоч і не дуже радо, спинити на час будову свого пишного дому, щоб можна тим способом більше грошей і більше сили повернути на якнайшвидше довершення нового, зисковного діла. Аджеж мій дім, моє щастя, моя сила про те не перестане будуватися, рости під небо!
