Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/308

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

гілкою. Хлопці на дереві сміялися, жартували та перемовлялися, а старий мурликав стиха якусь пісню. Коли побачив паню, підійшов до неї з уклоном, пожалувався, що вишні цього року зродили слабо, зате веприни гарні і дуже добре платяться. Він вибрав кілька пригорщів самих достиглих веприн, великих, як терносливи, і просив Рифку перекусити. Вона взяла їх у хусточку. За той час позлазили хлопці з вишні з повними кошиками. Спілі, повні ягоди блищали на сонці, мов яке дороге каміння, крізь їх тоненьку прозірчасту шкірку сонце прокрадалося в їх нутро, мінилося і переливалося в червонавім, виннім плині, немов вишні були налиті кров'ю. Хлопці нарвали також темно-зеленого вишневого листя, вистелили ним дно невеличкого прикадка і обережливо почали в нього складати вишні. Рифка стояла і гляділа, втягаючи в себе всіми порами тіла милий холод, розкішну вогкість та свіжість саду і упоюючий запах свіжо нарваних вишень. Їй було любо і приємно, як ніколи. Вона мовчала.

Коли втім тихесенько, немов крадькома, рипнула фіртка, що вела з подвір'я до саду. Рифка озирнулася. Малий, обмурзаний комінярчук стояв у фіртці; поглядом звав її до себе. Вона полетіла радше, ніж пішла.

— Пані, тут для вас листок! — шепнув комінярчук. Рифка з більшою, ніж звичайно, дрожжю прийняла пом'ятий, незапечатаний листок. Комінярчук пустився було бігти геть.

— Постій, постій, — сказала Рифка, а коли той завернувся, висипала йому в шапку одержані від садівника веприни. Комінярчук,