— Але одним злодіякою менше на світі.
— Ну, не бійся, на його місце завтра вже новий настане.
— Але буде бодай боятися.
— Овва, не знати чого! Як не відкриють, хто це зробив, то оголосять, що припадком поховзся, або що. А відкриють, ну, то візьмуть чоловіка і запакують, і кого буде злодій боятися?
Сень, зачудований, слухав тої бесіди. Він надіявся, що Бенедьо буде тішитися, а натомість стрінув закиди.
— Ба, то чого ж ти жадав би?
— Я хотів би, щоби, як що робиться, а ще й такий великий гріх на душу береться, то щоби вже робота була до чогось пригідна, щоби принесла якусь користь не для одного, а для всіх. А інакше, то я не знаю, пощо й зачинати.
— Еге-ге! — покрутив головою Сень, попрощався і пішов.
Ще тяжчі думи насіли Бенедя по виході побратима. „Що ж, — думалося йому, — може воно й так… може і ліпше, що одним лихим чоловіком менше на світі?.. Але чи від того ліпше добрим людям? Зовсім ні! Чи від того легше стане хоч би тим самим ріпникам, що тішаться його загибеллю? І то ні. Прийде другий касієр на його місце і буде так само або й ще дужче кривдити їх. От якби так за одним разом та всіх злих людей не стало… Але ні, це де-де-де!.. Що й думати про те! Радше про те думати, що в нас перед носом, що ми можемо зробити!“
Побратимство ріпників, до котрого так несподівано був прийнятий Бенедьо зараз на вступі в бориславське життя, живо зайняло відразу його мислі і надавало їм певний, хоч
