Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/349

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

далі, тим більше випогоджувалося Сеневе лице, і вкінці майже радісно скрикнув він:

— А, коли так, то добре! А я, дурний, і не догадався! Здорові, побратими, буду вашим касієром і надіюся, що не пожалуєтеся на мене!

— А тепер ще одне, — сказав сильним, радісним голосом Бенедьо, котрий нині раптом із звичайного побратима став немов головою і провідником усіх. — Побратими-товариші! Ви знаєте, я простий робітник, як усі ви, виріс в біді і нужді, бідний мулярський помічник і більше нічого. Несподівано й непрошено впала на мене панська ласка і мене Гаммершляґ поставив майстром, а далі і будівничим коло нової нафтарні. Дякувати йому не маю за що, бо я його не просив о ласку, а тільки йому ж з того користь, що не потребує окремо платити будівничого. А мені дає по три ринські денно; як на мене, бідного робітника, то це сума дуже велика. У мене в Дрогобичі бідна стара мати, їй мушу послати щотижня часточку зі свого зарібку, нехай два ринські, другі два ринські спотребую через тиждень для себе; значиться, лишається за кожний тиждень ще чотирнадцять ринських. Усе те я обіцююся давати до нашої каси!

— Гурра! — закричали побратими, — нехай жиє побратим Бенедьо! Я також обіцюю по ринському на тиждень! Я по п'ять шісток! Я по п'ять шісток! Ось мої три шістки! Ось мої! Ось мої!..

Бенедьова бесіда, а ще більше його приклад розбудили у всіх запал і охоту. Сень Басараб тут таки зібрав на початок дещо грошей, а Прийдеволя, котрий знав крихітку