письма і котрого Сень упросив собі за помічника, попризначував столярським оливцем на куснику бібули з тютюну, що хто дав.
Весело розійшлися побратими, радісні надії виринали в їх головах з-поза темних теперішніх сумороків і пестили їх щирі серця, мов схід сонця рожевим блиском красить пусті, каменисті і сумовиті вершини Бескиду.
Восени, коли квіти вже повідцвітали, спадь не паде і бджоляче жниво скінчилося, починається на якийсь час голосне, гамірливе життя в уліях. Бджоли, так як і хрищений народ, скінчивши свою нелегку роботу, люблять погуторити, зібратися купками перед очками та коло затворів, погомоніти та потріпати крильцями. Зразу зовсім ще не можна порозуміти, що воно таке і до чого йде. Ще в улію не сталося нічого нового. Ще кілька пильніших робітниць уперто вилітають щодень на поле, щоби по цілоденнім шуканню вернути вечером домів з невеличким здобутком на лапках. Ще ситі трути гордо побренькують собі, проходжуючися поміж наповнені медові комори та виходячи що день Божий в полудень на верх улія погрітися на сонечку, подихати свіжим повітрям, розправити і розмахати неробучі крилечка. Ще, бачиться, цілковитий спокій, примірна згода в улію. А між тим уже в улію іншим духом повіяло. Бджоли-робітниці якось таємничо шепочуть поміж собою, якось підозріло похитують головками, якось зловіщо стрижуть своїми щипчиками та поучають своїми лапками. Хто його знає, до чого це все і що таке готовиться в бджолячім царстві?
