— А на те чи пристаєте, щоби дві третині лишалися в часткових касах, а одна третина щоби йшла до головної каси?
— Ні, нехай дві третині йде до головної каси! Волимо давати по два центи, а щоби тільки нам усім швидше яка полегкість вийшла!
— А до головної каси я гадав би вибрати до заряду трьох людей, котрих добре знаєте і котрим можете завірити. А головна річ, щоби каса була у такого чоловіка, що тут має яку свою посілість.
— Ба, а де ж тут такого найти, коли усі ми зайшлі, бідні?
— Я знаю такого чоловіка, старого Матія, що в нього тут своя хатина. Я гадав би, що найліпше касу у нього помістити. І то так, щоби кожний частковий касієр міг кожного часу прийти і перерахувати, що і відки є в касі, і оповістити про те своїх людей. Два другі при головній касі мали би щотиждень ходити по кошарах і збирати гроші. Таким способом усе було би безпечніше, що ніхто ані не оциганить нікого, ані собі грошей не присвоїть. Чи пристаєте на те?
— Пристаємо! Пристаємо!
— А де є той Матій? Хочемо видіти його! — закричали деякі, котрі не знали Матія. Матій виліз на камінь і поклонився громаді.
— Ти що за один? — закричали до нього.
— Ріпник, люди добрі.
— В тебе є своя хата?
— Своя, не своя, а так, якби своя. Моєї невістки хата, але вона в службі, не сидить тут.
— А приймешся, щоби в тебе була наша каса і щоби ти мав нам за неї давати відповідь?
