Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/373

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Півчетверта тисячі нас зійшлося! — крикнув Сень Басараб. — В касі нашій тридцять і п'ять ринських! А чи тяжко нам прийшло скинути таку суму!

— Що то за сила громада! — говорили між собою ріпники. — Добре то якийсь сказав: громада плюне по разу, та й одного потопить!

Гамір змігся, але був це вже не понурий, тривожний гамір прибитої, безрадної маси; це був веселий гамір пчіл, що і для них настала весна і зацвіли квіти і ожила надія щасливішого життя.

XI.

Діла йшли дуже добре. Леон Гаммершляґ ходив, не дотикаючи землі з гордости і радости. Все йому вдавалося щасливо, і хоч це був тільки початок головного діла, то вже той початок віщував добре про вдачу цілости. І так поперед усього від „Воскової Спілки“ з Росії Леон одержав ось яку звістку: „Постачайте церезину, коли можна, ще й перед контрактовим терміном. Спілка уладила щасливу штуку. При помочі, знаєте, відомих тутешніх способів нам удалось заключити з св. Синодом контракт на доставу церезини до православних церков. 100.000 кавції зложено. Ждемо від вас вісти, коли буде готовий перший ладунок“[1].

Прочитавши ту звістку, Леон мов на крила піднявся. Значиться, діло уґрунтоване міцно і тривко. Він зараз же рушив до Борислава, щоби поглянути, як стоїть будова фабрики. По дорозі він дуже бідкував, що будова ще аж через тиждень має бути готова і що не

  1. Ладунок — погрузка, вантаж.