— Ну, не всі потребують усе видіти й знати. В цілій фабриці все буде робитися так, як по других фабриках, а тільки буде одна така комора окрема, і в ній буде трохи інакше. Там буде директор, ну, і треба буде пару робітників йому до помочі. Що ж, можу на вас надіятися?
— Та що, — сказав Бенедьо, ледве скриваючи свою радість, — про мене. Як лиш потраплю, то буду робити. Мулярської роботи тепер і так трудно напитати, буду трібувати ще й нафтарського ремесла. А за те, щоби через мене ваш секрет не видався, за те будьте певні.
— Ну, ну, — сказав, усміхаючися, Леон, — я й сам те знаю, що ви не такий чоловік. Але знаєте, коби то ще кількох, от хоч би двох-трьох таких, як ви!.. От, ви тут робили, пізнали дещо робітників, може би ви ліпше могли добрати до себе таких людей, яких мені треба? Я вам того дармо не схочу. А ще одне! Перша річ, розуміється, плата. Знаєте самі, то вже не мулярська робота, такої плати, як досі, не можу вам дати…
— Ну, то розуміється! — сказав Бенедьо. — Кравця та шевця не можна одним ліктем міряти.
— Отож то! А ще видите, як тут тепер у нас. Робітника напхалося, плату всюди знижують, бо, розуміється що мені за інтерес платити дорожче, коли я можу того самого робітника мати за дешевшу плату? Але з вами, то інша річ, розумієте мене. Тож я вам і тим другим, що будуть разом з вами робити в окремій коморі, обіцюю по ринському денно, і то наперед прирікаю, що зниження ніякого вам не буде, ані касієрного не маєте платити. Чи пристаєте на таке?
