і я, як кажу, не хотів би з вами розстатися. А мені тут до моєї нової нафтарні якраз потрібно кількох чесних і щирих людей до одної, і то не дуже тяжкої роботи. Так от що хотів я вам сказати: чи не схотіли би ви, коли вам у мене робота не сприкрилася, остатися й на далі?
— Але яка ж це буде робота? Прецінь мулярська вся скінчена?
— Е, ні, не до мулярської, а так, до нафтарської, при воску, — сказав Леон.
— Але чи зумію ж я робити ту роботу, коли досі при ній не був і не знаю, як що йде? — спитав Бенедьо.
— Е, е, е, що тут уміти! — сказав Леон. — А простий хлоп, робітник більше вміє? А прецінь робить. Тут нема що вміти: пан директор покаже вам усе. Я ж кажу вам, тут не о вмілість ходить, а о те, щоби чоловік був щирий і сумлінний, та щоби, розумієте, щоби…
Леон затявся якось на слові, немов вагувався чогось.
— Щоби, — кінчив він по хвилі, — не розговорив ніде, що і як робиться в фабриці. Бо, видите, тут секрет невеличкий… Мій директор вигадав новий спосіб фабрикації воску, то не хотів би, щоби то розголошувалося.
— Гм, та воно то так… — проговорив Бенедьо, не знаючи, що ліпшого сказати.
— Бо то видите, — торочив далі Леон, — у нас такі люди погані, скоро що, зараз перехоплять, та й що з того: їм зиск, а мені втрата. То я для того хотів би…
— Алеж бо то тяжко буде. Ну, нехай, що я не скажу ніщо нікому, алеж бо в фабриці, крім мене, чень же робітників буде багато.
