І щастя його, що я це знаю, а то були б жандарми давно вже всадили його до цюпи і були б шупасом повели його до Львова. Розумієш? Щастя його, що той вугляр, з котрим він приїхав зі Львова і у котрого мешкає, що він зараз, скоро я приїхав, розповів мені все дочиста. А тепер слухай! Я до нього не буду втикатися, ловити його не піду, бо він зрештою в моїх руках. Перекажи йому, нехай вертає додому, то все буде добре. А як не хоче, то мусить. Жандарми пильнують його, не дадуть йому нікуди рушитися з Дрогобича. Грошей не дістане, перекажи йому це через того злодія комінярчука, що тобі доносить пошту від нього. Я його давно маю на оці, нехай і те знає. І на тім кінець!
Герман встав з крісла. Рифка зразу сиділа оглушена такими словами свого мужа. Вона тремтіла всім тілом, їй дух запирало так, що вона ледве-ледве дихала, — а вкінці, коли Герман встав, вона нараз розляглася страшним спазматичним реготом, котрий, мов грохіт грому, залунав по широких, пустих покоях. По хвилі і сміх раптом урвався, і Рифка грепнулася з крісла і почала в страшних судорогах кидати собою по підлозі.
— Господи, розв'яжи мене з нею! — проворкотів Герман і побіг до кухні, щоб ішли слуги відтирати паню. Сам він не вертався вже до покою, а, взявши пальто і капелюх, пішов у місто по своїм ділам. Не пора йому було тепер займатися домашніми гризотами, коли його нові, великі пляни чимраз ближче наближалися до свого здійснення. Ван-Гехт писав до нього з Відня, що приладдя для виробу церезини вже готові і фабрикант жде
