через кілька літ уже не йшла робота задля різних недогідностей ґрунту, — і справді, багато з тих відновлених ям тепер оправдало всі давні надії. Робота йшла пудами[1] і коштувала далеко менше, ніж інших літ, бо голод зігнав тепер далеко більше людей на панщину до Борислава, голод же і підганяв їх до роботи немилосердно, а Герман пильно і правильно знижував та знижував робітницьку плату, не дбаючи на крики, сльози і прокляття. Робота йшла пудами, Германові магазини наповнювалися великими брилами воску, і Герман тремтів з нетерплячки, чи скоро буде їх повне, контрактом означене число. Тоді „Спілка“ муситиме зараз перейняти віск на себе, йому відразу вповні виплатити всі гроші, а потім, — думав Герман, — нехай собі й голову зломить!
А між тим, поки Герман укладав свої пляни та турбувався про уладження фабрики церезини, поки служниці в його домі відтирали Рифку, що кидалася і розбивалася по підлозі в страшних судорогах, — Ґотліб, в брудній вуглярській сорочці, весь обмурзаний, ждав нетерпеливо в маленькій і брудній вуглярській цюпі на прихід комінярчука з грішми. З тим комінярчуком він познайомився по сусідству і приєднав його, щоб за добру плату переносив йому вісті до матері і від неї. Ось він увійшов до хати, і Ґотліб поквапно обернувся до нього.
— А що — спитав він.
— Ніщо, — відказав комінярчук.
— Як то ніщо? Не дали?
— Не дали, казали: завтра буде.
- ↑ Іти пудами — за роботу платили від пуда.
