на всі їх жадання і віддати їм усе, що маємо!
— Я в ніякого адвоката бавитися не хочу, — відказав різко, але спокійно Герман, — я навіть не хочу бавитися в ліберала, в якого до вчора бавився пан Гаммершляґ, і не буду тим розбійникам захвалювати ніякої „самопомочі“, я буду тільки говорити, яко ґешефтсман, als ein praktischer Geschäftsmann[1], та й годі.
Леон прикусив губи на ті слова, — Германова різка відправа вколола його дуже, але він чув, що не може на неї нічого відповісти, і мовчав.
— Я ще раз кажу, — говорив далі з притиском Герман, — платилось їм замало! Ми тут прецінь самі свої, то ми можемо до того признатися між собою, коли нам іде о те, щоби пізнати причину тої бунтації. Аджеж воли не ревуть, як ясла повні! Розуміється, інша річ признатися до того тут, самі перед своїми, а інша річ говорити щось подібного перед ними! То би нас зарізало!
— О, певно, певно! — скрикнули підприємці, раді з того обороту Германової бесіди.
— Я це для того підношу, — говорив далі Герман, — щоби вас переконати, що тут нема ніяких посторонніх бунтарів і що це річ дуже серйозна та поважна, котру треба якнайшвидше втихомирити, щоби з неї не виросло яке більше нещастя.
— На що вже більшого, як те, що ось тепер на нас упало!
— Е, це ще байка, — відказав Герман, — не те ще може бути, коли не зуміємо швидко замовити бурю.
- ↑ Як практичний ґешефтсман.
