підприємцями таким способом не порадимо, я то з самого початку казав. Не такий вони народ, щоби можна з ними вдати по добру! І то велике діло, що ми такого доказали, як оце перед кількома днями! А це вони би чи тепер чи в четвер таки зробили. Нічого нам тепер і думати про те, щоби поступати з ними так, як досі!
— Так що ж, діяти, — не то сказав, не то зойкнув Бенедьо, — невже ж опустити зовсім руки і здатися на їх ласку?
— Ні, і ще раз ні! — живо підхопив Андрусь. — Ні, побратими, наша війна з багачами щойно зачалася, але ще зовсім не скінчилася. Це досі, то був тільки жарт, тепер нас чекає правдива, велика, гаряча битва!
В словах Андруся було стільки сили, стільки жару і завзяття, що всі мимоволі ззирнулися на нього.
— Так, тепер нам треба показати, що й підприємці завчасно сміються з нас, що Борислав, то таки ми, робучі люди! Тепер ми побачили, що добрим способом з ними воювати годі, стрібуємо ж не так!
— Ми й досі, Андрусю, не… не зовсім добрим способом воювали. Вони відплатили нам тільки зуб за зуб.
В тих болючих словах був такий гострий, глибокий закид, що Сень Басараб, котрий, пикаючи люльку, сидів на порозі, зірвався на рівні ноги й поступив пару кроків до Бенедя.
— Не випоминай, не випоминай минулого, Бенедю! — сказав він з притиском. — Адже сам ти знаєш, що без тих нечистих грошей і твоя чиста війна не була б могла зачатися.
— Я не випоминаю нікому нічого, — смирно відказав Бенедьо, — я знаю сам, що так мусіло
