з вогнища, йшли в різні боки жандарми, помахуючи когутячим пір'ям на капелюхах та поблискуючи багнетами. Вони мали робити порядок на торговицях, лагодити спори, арештовувати злочинців, яких серед такого збіговища все буває немало, і що пару годин здавати рапорти комісарові. Під піддашком тої самої буди, в безпосереднім сусідстві комісара, позаймали на дощаних лавках місце багаті купці, час від часу приймаючи рапорти від своїх факторів. Тут же під ослоною міської поліції стояла також велика худоб'яча вага, привезена сюди одиноко для вигоди чужих купців; звичайно на гірських ярмарках обходяться без неї: і бойко, і баришівник купують худобу без ваги, на око, оцінюють її вартість по тридцять трьох містичних знаках, так як колись єгипетські жерці пізнавали святого Апіса.
Вольф і Герман від самого ранку кидалися, як мухи в окропі, вибирали щонайкращі штуки, торгували, давали завдатки, та й усе лиш до ваги, до ваги. Ані одної штуки з тих, що вони доставили до ваги, не забракували їм купці, навпаки, були дуже задоволені й платили. Баришівникам щастилося; майже на кожній штуці заробляли коли не по десятці, то по п'ятці, а на деяких — то й по двадцять або й по п'ятдесят ринських. Ішло їм, як з води; оп'янені своїм щастям, вони дедалі вже мало й торгувалися, підбивали ціну, певні й так свойого зиску. Цілий ярмарок заворушився. Вольф бігав, мов у гарячці, не тямлячи, що діється довкола нього. Герман і собі ж бігав, але своїм звичаєм обережно, озираючися. Він дивувався, що не здибає на ярмарці ані одного знайомого баришівника, нікого з їх компанії.
