трона, відома Начкові горожанка міста Львова, пані Дреліхова.
— Ні, тьотю, сяду коло Мільці, — сказала шатенка і сіла біля доньки пані Дреліхової, гнучкої блондинки з слідами віспи на довгастім, рум'янім і зовсім гарнім личку. Мільця почала зараз жваво шептати їй щось на вуха, чому Регіна злегка всміхалась, від часу до часу відповідаючи кількома короткими словами.
«Отже, це сестріниця пані Дреліхової, — подумав собі Начко. — Регіна на ім'я. Регіна!» — повторив іще раз, а в усі ще звучав йому її голос, чистий, грудний, мов плив із самої душі. І, обійшовши півколом те місце, де сиділа пані Дреліхова з донькою й сестріницею, щоб не переходити їм поперед очі, Начко протиснувся під колону близько них, звідки міг, невидимий для них, спостерігати вигідно всі рухи, ловити всі слова Регіни. Отже, не дивно, що, заглиблений у це спостерігання, пропускав мимо вуха всі розмови й шепти, які звідки інде долітали до його слуху. А долітало їх досить і, запевне, не позбавлених інтересу, бо його прізвище часто літало з уст до уст. Говорено багато про Владка, а неменше й про нього самого та про перше чвертьріччя його газети, грунтовне й обережне редагування якої до розпуки доводило прокурора, що жадав конфіскації, а її гостра критика, яка нічого не щадила, з другого боку доводила до люті ті верстви та сфери, проти яких була націлена. І «Goniec», що його видавав Начко, зараз у першім чвертьріччі, незважаючи на конфіскації й різноманітні інтриги, міцно став на ноги, здобув собі значний круг читачів, особливо серед середніх верств на провінції, і взагалі розвивався над сподівання добре.
Та хоч усе це оббивалось об його вуха, не могло тепер дістатися до свідомості, сконцентрованої на скромній постаті шатенки, що, як зауважав Начко, майже зовсім не всміхалась, ні в який бік особливої не звертала уваги і, здавалось, була заглиблена в собі самій. Чи була вона гарною, Начко не міг би зміркувати, бо не пробував навіть порівнювати її з іншими жінками. А втім, не краса її так вразила його в першій хвилині, але те неозначене щось у виразі її очей, що в рідких хвилинах життя відслонюється людині, мов небачені досі букви вироків долі. Але тепер, охолонувши трохи з першого враження, до якого здатні лише такі вразливі, чисті й непочаті натури,
