— Ну, це що інше! — сказала переконана пані графиня, — Ах, ви не можете собі, дорога пані, уявити, як граф Адольф обурений цією новою газетою! Ми були учора в нього, і уявіть собі, пані, ні про що інше він не міг говорити, лише про цей огидливий «Goniec». Що за тон, що за тенденція, що за цинізм у порушуванні найнебезпечніших справ! Не знаю, як може влада, як може поліція терпіти щось подібне!
Начко стояв близько цих шановних дам, спертий об колону, і чув усю їх розмову. Іншим разом був би, може, звернув увагу на неї, була б, може, живіше забила кров йому в жилах на звістку, як чудово вдарив він своїм виступом в ядро крайових справ і як глибоко порушив бодай деякі інтересовані в них сфери, — але в цій хвилині уся думка, вся його душа була деінде. Від першої хвилини, коли в часі коломийки його погляд упав випадково на бліде обличчя шатенки з коротким волоссям, коли у вирі танцю пересунувся близько неї і випадково заглянув у її великі, темні очі, глибокі й прикриті якоюсь ніби сумною імлою, що так дивно гармонізувала з її темною сукнею та з її попільними рухами, — від тієї хвилини почало в глибині його душі будитись почуття, що він став на якімсь рубіконі життя, що ця хвилина звіщає йому щось незвичайно важливе, якийсь рішучий поворот, якусь переміну всього, що досі уважав фундаментами свого життя. Вир танцю відніс з-перед його очей бліде личко, обрамоване вгорі коротким волоссям, розчесаним рівно над серединою чола на обидва боки та прикріпленим угорі вузькою червоною стьожечкою. Начко відітхнув, немов зо сну збуджений. Скінчивши тур і провівши свою даму на місце, він шукав очима дивного явища, але в загальній завірюсі нелегко було знайти кого-небудь. Нараз почув обік себе щось немов легкий удар електричного товчка. Це була вона.
Проведена своїм танцером на перше-ліпше крісло, вона сіла, але, коли він віддалився, встала, щоб перейти на другий бік зали, де сиділа її тітка із своєю донькою, в товаристві яких вона прибула на сьогоднішній бал. Переходячи біля Начка, звернена обличчям в інший бік, діткнулась його легко кінцем ліктя, так що Начко, обернувшись, міг бачити її лише ззаду. Хід її був легкий, рівний, повний грації, і Начко слідив зацікавлено, куди вона піде.
— Регінко, сідай тут коло мене, — сказала поважна ма-
