В залі наступила перерва, і потік гостей, що випливав звідти до буфету й до сусідніх кімнат, перервав розмову двох ясновельможних. Графа Адольфа знов оточено; граф Гіацинт сидів у своїм куті, палячи цигарку і віддаючися глибоким, але, очевидно, зовсім невеселим думкам.
— А, найнижчий слуга пані добродійки! — гукнув нараз граф Адольф, з вишуканим поклоном наближаючись до пані Дреліхової, що саме зайшла з буфету до бічної кімнати в товаристві Мільці й Регіни. — Панні Мільці мій комплімент,— сказав граф і спинився поглядом на чужій для нього постаті Регіни.
— Моя сестріниця, ексцеленціє, Регіна Киселевська, донька моєї невіджалованої Касі, — сказала пані Дреліхова, представляючи графові Регіну, що, спокійно поглянувши на графа, вклонилась і похилила обличчя.
— Дуже мені приємно познайомитись з панею, — сказав граф Адольф. — Я знав матір пані, коли ще була панночкою, і зберігаю дуже симпатичні згадки про неї.
— Ми хотіли б сісти на хвилину, випити що-небудь, — промовила пані Дреліхова до графа, що зараз же повів пані до стола, за яким недавно він розмовляв. Серед натовпу у Регіни випав з руки вахляр і порядок танців, а граф, як справжній кавалер, з швидкістю блискавиці нагнувся і підняв упущені предмети.
— Дякую ексцеленції, — сказала Регіна, приймаючи вахляр з рук графа.
— О, ні, цього мені не досить! — сказав граф з усміхом. — Мушу подивитись, які ж то конкети поробили пані цього вечора! Пані недавно у Львові?
— Так.
— І перший раз на балі?
— На такім великім балі перший раз.
— Тим цікавіше, кому саме пані від першого разу голову запаморочили, — жартував граф і кинув оком на порядок танців, щоб прочитати прізвища кавалерів, що там підписались. Нараз він здригнувся.
— Що це знову! — сказав напівжартівливо і напівсерйозно. — Це якась фатальність. Калинович і Калинович! Від самого нового року переслідує мене це ім'я. Чи пані знають цих панів Калиновичів? — запитав граф Регіну.
