Киселевський уже перед тим закупив був за пару сот гульденів невеличкий грунт із малим дімком.
Минуло кілька літ. У малім дімку в Трускавці багато змінилось. Стара бабка вмерла, виколисавши троє внучат — хлопчика й дві дівчинки. Але золоті надії Киселевського не здійснились. Незважаючи на старанні розшуки й усякі геологічні правдоподібності, ані нафти, ані срібла не було: увесь капітал пішов у землю марно. Показались борги, векселі, які треба було сплачувати; він мусив спродати малий дімок і грунт. З одержаних грошей полишилась заледве дрібна частиночка. З сумом і плачем вернулись недобитки до Дрогобича, де батько знову запрігся в канцелярійне ярмо, щоб удержувати сім'ю, давати освіту дітям. Його спільник Шнайдер, так само зруйнований, крутився по Бориславі. Але фантазії про те, щоб наново виринути наверх, не покидали Киселевського. Опікшися на промислі, звернув він очі в інший бік, до лотереї. У спілці з Шнайдером закупив він пару жеребків державної лотереї: вигравши якого-небудь жеребка, спільники мали поділитися грішми нарівно. Але Киселевський не діждався вже тієї хвилини, коли колесо щастя мало обернутись корисно для нього, — помер під тягарем праці і гризот. Його жінка в нужді й недостатку утримувалася то шиттям, то даванням лекцій крою, то тримала учнів на квартирі, щоб лише не занедбувати освіти своїх дітей. Про сестру, що впадала під тягарем цього труду, пригадала собі нарешті пані Дреліхова і взяла до Львова її найстаршого сина Ернеста, великого лобуря, якого прогнали в Дрогобичі з гімназії. Подержавши його при собі один рік, вона вмістила його на державний кошт у військовій школі у Відні. Тимчасом старша панна Киселевська вийшла заміж за якогось дрібного урядовця, а молодша кінчила в Дрогобичі жіночу школу, коли нараз бідним жінкам, виснаженим боротьбою з злигоднями долі, усміхнулося щастя. Один із жеребків, що закупив їх батько, виграв велику суму. Але, на жаль, і цей усміх долі був зрадливий. Жеребки були в руках Шнайдера, який і говорити собі не давав про поділ. Бідні жінки не мали в руках ніякого писаного контракту, ані документу; треба було вишукувати свідків умови, порушувати довголітній, сутужний процес. Шнайдер сміявся з цього, бачачи, що без грошей не можна вести такого процесу. Він давав Киселевським пару сот ринських відступного, але не
