зламана злигоднями жінка відкинула цю пропозицію і стала на шлях процесу. Вона тяглася з останнього на оплачування перших судових кроків, але довести всю справу до успіху сил їй невистачило. Вмерла в нужді, полишивши своїй молодшій доньці Регіні, крім свого благословення, лише зв'язку паперів, що мали служити за основу до дальших судових кроків проти нечесного спільника. Пані Дреліхова й цим разом простягла руку допомоги і перевела Регіну до себе в півроку по смерті її матері, — очевидно, не спішно їй було.
Тимчасом у домі пані Дреліхової зайшли так само деякі зміни. Старий Дреліх давно помер, лишивши своїй жінці весь свій маєток, а також двоє дітей - сина й доньку Мільцю. Пані Дреліхова нараз споважніла, тим більше, що й граф Адольф під наполяганням сім'ї покинув на довгі літа Львів і Галичину. Отже, лишилась пані Дреліхова вдовою в повнім значенні цього слова, а коли нарешті граф Адольф повернувся по кільканадцятьох літах, щоб зайняти у Львові високе урядове становище, то давні близькі відносини вже не відновились між ними. Пані Дреліхова була занадто розважною жінкою, щоб мала бажати повороту того, що вже не могло їй вернутися, натомість задовольнялась почуттям тихої приязні та дружнім ставленням, які виявляв їй граф. Він бував часом в її домі, готов був на її просьбу робити протекцію її своякам, піддержував її сина в політичній службі, а натомість мав у пані Дреліховій гарячу поклонницю і прихильницю, готову пропагувати його славу як політика й адміністратора в сферах багатого міщанства і вищого урядництва.
Бачачи, що граф заінтересований Калиновичами, пані Дреліхова коротко оповіла йому те, що й сам граф уже знав, але раптом, вибравши відповідну хвилину, нахилилася ближче до самого вуха графа і шепнула йому щось, пару слів, на які граф відповів їй лише промовистим поглядом.
— Маю честь представити ексцеленції мого товариша, доктора Калиновича! — сказав комітетовий, наближаючись до стола під руку з Владком, що вклонився.
— Приємно познайомитися з вами, пане, — сказав граф, устаючи й подаючи руку Владкові, але в тій самій хвилині пильно спостерігаючи його обличчя й обличчя Регіни, що знов облилась живим рум'янцем. — Прошу, сідайте коло нас. Пані, запевне, знають пана доктора?
