Я поступила нетактовно, даючи Вам на Вашу почесну для мене пропозицію відповідь за посередництвом тітки. Я поступила нерозсудливо, відкидаючи цю пропозицію безоглядно. Відкликую одно й друге. Не питайте мене про причини, чому так сталось. Я бажала б, щоб було краще. Та вибачте, що мушу поставити одну умову. Погамуйте тон своєї газети! Поведіть її в іншім, не такім дратівливім і революційнім напрямку! А в такім разі може бути, що наші шляхи зійдуться з часом. Зостаюся з пошаною — Регіна Киселевська».
— Що це? — крикнув Начко, зриваючись з крісла, і ще раз перебіг очима кожне слово, кожну букву листа. — Вона хоче загладити свою вину! Признається в нетактовності! Шляхетна! Добра! Але умова! Що за умова! «Погамуйте тон своєї газети! Поведіть її в іншім напрямку». Це значить — зневірся в своїх основах, праці свого життя, а тоді я готова покохати тебе! Підла! Негідна!
Начко аж зубами заскреготав з гострого внутрішнього болю. Здавалось йому, що якась страшна рука роздирає в його серці незагоєну ще рану і вертить у ній тупим, заржавілим залізом. Він почав бігати по кімнаті, мов дикий звір по клітці. В його голові шуміло, думки плутались.
— Прошу пана редактора, скрипт! — сказав хлопець з друкарні, відчиняючи двері та всуваючи голову до кабінету.
— На, маєш! — сказав Начко і, звинувши докупи приготовані перед тим рукописи, почав знову бігати по кабінеті, своїм звичаєм заламуючи руки, то знову стискаючи в долонях розпалене чоло.
— Ні, ні, ні! — гукнув він нарешті. — Це не може бути! Це не вона! Це не дух Регіни віє в цих підлих, тхнучих висловах. Вона не могла подумати цього! Між початком листа і його кінцем є така суперечність, як між чистотою і брудом, між чеснотою і злочином.
Двері кабінету знову відчинились: увійшов головний співробітник і, привітавшися з Начком, показав йому повідкреслювані місця з газет, щоб зреферувати їх до крайової і політичної хроніки.
— Добре, добре, — сказав непритомний Начко, — будьте ласкаві це зробити.
— А статтю дають пан редактор?
Начко завагався хвилинку. Вона домагається зміни на-
