Лише бажав би я знати, чи все, що в тім листі написано, походить від вас.
— Як це ви думаєте? — спитала змішана трохи Регіна. — Адже весь лист писаний однією рукою, моєю рукою.
— Не про те мені ходить, — відповів Начко. — Але думка, висловлена в другій половині цього листа, умова, яку ви мені ставите, чи це направду виплив вашого переконання?
Регіна відвернулась і ледве чутно відповіла:
— Так, пане.
— І ви серйозно думаєте залишитись при ній?
— Так, пане, — прозвучала так само тиха відповідь.
Начко замовк на хвилину, борючись сам із собою і шукаючи слів до дальшої розмови. Нараз почування, опановуване досі силою волі, вибухло, розламало перепону. Він ухопив її за руку і стискаючи її в своїй долоні, шептав пристрасно:
— Панно Регіно, єдина, улюблена над усе в світі, скажіть мені, чи дійсно так є? Скажіть мені усю правду щиро й відкрито! Не завдавайте мені муки, на яку я не заслужив своєю любов'ю до вас! Чи дійсно ця страшна умова є вашим помислом?
Груди Регіни хвилювались сильно із зворушення. Вона звільнила свою руку з Начкової долоні і, все ще відвернувшись, прошептала:
— Так, пане!
Начко стиснув уста, щоб не сказати надто гострого слова, і щойно по хвильовій тяжкій мовчанці сказав:
— А якщо я скажу вам, пані, що не так? Що ви говорите неправду? Що самі себе, не знаю в якій цілі, ставите в моїх очах у такім гидкім світлі?
— Пане! — відозвалась Регіна напівсуворим, напівболізним голосом.
— Якщо я скажу вам, пані, — говорив дальше невблаганний Начко, — що знаю все, що знаю, яку інтригу затіяла проти мене ваша гідна тітка із своїм гідним графом Адольфом і як під натиском теперішнього становища вжито вас за знаряддя цієї інтриги? І якщо виявлю вам, пані, що я довідався про це від компетентної особи, від вашого брата, що саме був у мене, щоб наперед вже есконтувати плоди цієї інтриги, і що його я, замість усякої відповіді, велів викинути за двері? Якщо
