Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/158

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

не то іронічного, не то терпко-солодкого, який зовсім не гармонізував із звичайним його виразом, ані не достроювався до сенсу й тону слів, що по нім мали наступити.

І тепер, усміхнувшися своїм звичаєм, пан прокурор раптом немовби пригадав собі щось і зморщив чоло, витріщив очі та стягнув униз кінці уст, надаючи своєму обличчю таким робом досить комічного виразу болю і переляку.

— Мої панове присяжні, — сказав він приглушеним, могильним голосом, потрясаючи головою. — Стоїмо на вулкані! Так, на вулкані, що готов у кожній хвилині вибухнути й похоронити нас усіх під своєю лавою!

Він замовк на хвилину, щоб дати всім належно почути весь жах свого біблійного віщування. Однак, на жаль, як у відділі глядачів, так і на лаві присяжних спостеріг перелетні усміхи на обличчях. Це спостереження було для нього тим, чим острога для дикого коня. Він випростувався у всій величі, навіть випростував праву руку, вихилив її під кутом 45° до рівня і гукнув громовим голосом:

— Бачу на ваших обличчях усміх недовір'я, сумніву або навіть легковаження! А все ж те, що я сказав, це правда, на жаль, аж надто грізна правда! Тут перед нами (він показав на підсудних) — перші стріли цього вулкану. В теперішньому процесі ми чули перші його підземні громи й блискавиці. Ви поглядаєте цих мізерних людей і думаєте: «Як це може бути? Адже це ті самі хлопи, яких щодня бачимо на торгах, які нам носять набіл, возять дрова, продають ярину, з якими торгуємось, яким продаємо, від яких стягаємо податки й повинності. І вони мають бути пострілом вулкану? Їх устами має промовляти підземний грім?» А однак, мої панове, так є, на жаль! Цих хлопів є, на нещастя, мільйони, а лавина, як відомо, складається з мільйонів невинних сніжних клаптиків і з нічого більше!

По цім патетичнім вступі пан прокурор раптом змінив тон і, всміхнувшись іронічно, перескочив у тон спокійного, об'єктивного оповідання. Факт бунту від перших його початків, з множеством епізодів і сцен, став перед уявою слухачів у всій наготі й пластиці. Пан прокурор залазив у душу обвинувачуваних, вигрібав у них найбільше приховані, найчорніші мотиви і кидав їх, мов темні плями, на тло картини. Злочин кожного з обвинувачуваних він малював насамперед окремо,