Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/157

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дужо меланхолійно та скептично, твердячи, що се підступ, що Шнайдер, очевидно, вже винайшов якусь нову підлість і старається лише виграти час. Щоб її заспокоїти, Владко зараз написав про її побоювання дрогобицькому нотареві, просячи його, щоб він пильнував цієї справи.

Навіть приємним був йому такий оборот справи, бо ж на цій підставі він міг просити Регіну, щоб частіше навідувалась до нього, чи не прийдуть які звістки з Дрогобича, що вимагатимуть швидкого рішення. І Регіна не занедбала користати з цих увічливих запросин. Вона приходила майже що другий день, завсіди на хвилиночку по дорозі на лекцію музики. Перекидалися з Владком кількома словами, поглядами і, стиснувши одно одному руки, вони розставались, мов старі знайомі, раді, ніби знайшли який скарб. Владко, на якого спочатку Регіна зробила не таке сильне враження і який був би, певно, незабаром забув про неї, тепер, стикаючися з нею так часто, чуючи її голос і заглядаючи в її бездонні очі, почував себе щораз більше побореним силою її чару і, не признаючись в цьому сам перед собою, щораз частіше займавсь нею в думках, а складаючи плани свого майбутнього життя, завсіди якось мимо волі й свідомості зустрічав її в безпосередній близькості обік себе. Її чарівна голівка з чудовими очима та з коротким волоссям стала для нього чимсь на зразок тих святих облич, що дивляться на нас з медальйоника, ношеного від дитинячих літ на грудях і повішеного там з молитвою й благословенням руками люблячої матері.

Не раз також за минулі три дні, під час гарячих сутичок з прокурором, свідками, трибуналом і власною недогадливістю обвинувачуваних, Владко дивився вгору на галерею, і погляд його з насолодою спочивав на цім чарівнім, незмінно до нього зверненім личку, немовби з його очей, що палали подивом і сердечним почуванням, бажав черпати силу, спокій і витривалість.

Глухий шум перелетів по залі. Пан прокурор має голос.

Прокурор підвівся з свого сидіння і сперся кулаками об дощечку пульта, усім тілом вихиляючись наперед, мов стрілець, що вихиляється в напрямку пущеної стріли. Був це високий, худий пан, з жовчним виразом обличчя і гострим проникливим голосом. Характеристичним було те в його істоті, що перед кожною промовою складав своє довге, худе обличчя до усміху,