Владко не дав їй докінчити цих слів. Гарячим поцілунком він затулив її уста.
— Ні, ні, ні! — шептав він, притискаючи її до себе. — Не думай про це! Забудь про все зле й непокояче. Ти моя, і доки я живу, нікому кривдити тебе не дозволю. Ходи, підемо в погоню за цим ошуканцем, а що дальше робити, це вже врадимо по дорозі.
І доки Регіна збиралась, Владко написав пару слів до свого шефа, просячи у нього кількаденної відпустки для важної справи, дальше написав карточку до Начка, повідомляючи його коротко, що виїжджає, і, всунувши до конвертів обидва листи, вклав їх до кишені пальто.
Регіна була вже готова. Владко позамикав кімнати, відправив слугу і, подавши руку Регіні, вийшов з нею на вулицю. Він кинув листи до поштової скриньки і закликав фіакра. Саме була восьма; за півгодини відходив поїзд до Перемишля; там треба буде переждати до рана на поїзд, що йде до Хирова й Задвір'я, цим поїздом доїхати до Устєрік, а звідти хурою три милі в гори до Лютовиськ.
— На головний вокзал! — кликнув Владко до фіакра, коли обоє сіли у вигідній каретці.
Фіакр затяв коні, і коляска з лускотом покотилась по бруку, відвозячи щасливу пару.
Ернест, заложивши руки на спину, широкими кроками ходив по експедиційній кімнаті «Gońc-а». Відколи ображена ним панна експедиторка в сльозами в очах подякувала за службу, сам він обняв експедицію. Правда, за два тижні свого урядування коло експедиційного віконця з кожним днем мав він менше роботи, з кожним днем менше місцевих читачів зголошувалося по номери газети. Минули ті ранки, коли від восьмої години коло замкнених дверей натовп міщан, куховарок і слуг вичікували, чи швидко відчиняться двері чи швидко на візку з друкарні привезуть першу паку номерів газети, які розхоплювали вони серед окликів, штовхань, сміхів і жартів. Відколи в напрямку «Gońc-а» зайшов фатальний поворот, його популярність раптом упала і розвіялась, мов марево. З двох тисяч щоденних читачів, яких мав він іще перед
