там нас колись учили. Так, отже, ти прийшов, любий редакторе! Ну, гарно, гарно! Сідай коло мене, вели дати пива, вип'ємо на новий союз! Але, їй-богу, ти мав добрий нюх, що прийшов сюди! Я був у клопоті, чим заплачу за те, що я випив. Тепер я спокійний. Ти платиш, правда?
Начко з огидою поглядав на цю людину, що, хоч молода, вже так низько впала. Сісти коло нього, пити з ним разом у цім публічнім місці зовсім підозрілого роду він би не відважився. Отже, приступивши до нього, сказав коротко й рішуче:
— Встаньте і ходіть до мене! Там вип'ємо й поговоримо.
— А знаєш, їй-богу, маєш рацію! — крикнув Ернест і, вставши з брудної лавки, обома руками повісивсь йому на шию. — Ти вартий, щоб тебе поцілувати. Я завжди знав те, що ми ще будемо добрими приятелями, хоч ти зо мною позавчора вельми по-свинськи поступив, слово даю тобі!
— Ну, ну, не роби дурниць! — сказав Начко, отрясаючись від обіймів Ернеста. — Потім про це все, а тепер ходімо!
— Платити! — заричав з усієї сили Ернест, товчучи склянкою об стіл так, що аж її вухо відлетіло. — На, маєш! — додав він, піднімаючи відірване вухо. — Бачиш, добрий знак! У склянки стовклося вухо, — це значить, що наша приязнь ніколи не розіб'ється! Га, га, га! А я наперед був переконаний про те, що до цього прийде і що ти сам прийдеш шукати мене! Го, го, брате! Не такий я дурний, як обдертий, знаю я, де раки зимують.
— Скільки цей пан платить? — звернувся Начко до кельнера.
— Пожди, брате, пожди! — кричав Ернест, влазячи між нього і кельнера. — Нехай я сам собі пригадаю, що я випив, бо цей пан кельнер — то страшний шахрай. Він один із тих, що ото Мойсея хотіли за золотого тільця заміняти, чи як там про це в біблії стоїть, слово честі тобі даю! Отже, як це було? Я випив три, ні, чотири, ні, п'ять, так, п'ять склянок пива, дві горілки, ну й… і що ще? Ага, я їв щось, їй-богу, що я їв. Якогось лисого чорта я з'їв, іще чую його в шлунку, але що це було, нехай уб'є мене ясний грім, що не знаю.
— Оселедець і дві булочки! — пригадав йому послужливий кельнер.
