— Ага, ага! — крикнув Ернест. — Гнилий оселедець, — почому у вас гнилі оселедці?
— Жартуєте, пане, здорові! — сказав кельнер. — У нас усе свіже.
— Чи так? — сказав здивований Ернест. — Тому то я дивувався, що цей оселедець так рушався на тарілці, а він був свіжий, ще живий. Ну, отже, скільки за живого оселедця?
Уся ця обридлива й дурна сцена клином убилася в Начкову пам'ять і завжди, коли пробував здати справу з історії своєї метаморфози в останніх тижнях, саме вона ставала перед ним живцем, з усіма подробицями, в усій своїй страшливій пластичності. І не дивно, бо від цієї сцени розпочався рішучий, нещасливий поворот у його житті!
Коли вийшли з шинку, Ернест усім тягарем свого тіла повісивсь на Начковім плечі і почав просторікувати без перерви, мов вода, що плескає об млинарські колеса.
— Ти, брате, не думай, що я такий п'яний, — їй-богу, ні! Це я лише навмисне зробив таку авантуру в шинку. Отже, чому? Щоб тебе позлостити та сконфузити! Нехай мене грім трісне, якщо я не говорю тобі правди. Коли я тільки побачив твою пісну міну, — страшно не люблю пісних мін, — я зараз подумав собі: «До сто чортів, треба визлостити його добре»! Ну, та сподіваюсь, що ти розумієшся на жартах, а? що не гніваєшся? Ну, скажи!
Начко тягнув п'яного Ернеста щосили з собою і приспішував кроку, кленучи його в душі, але нічого не відповідав на його питання. А Ернест безперервно просторікував, доки не дійшли до Начкового помешкання. Переходячи обік кам'яниці тітки, Ернест не міг утриматися, щоб не сипнути пригорщі проклять і невельми естетичних компліментів на голову тієї тітки, що поводиться з ним, як з псом, не дає йому їсти, як дітвакові.
— А все таки вона сама винна тому, що я пішов на такий шлях, на якому тепер я є! — додав він із щирим уже гнівом. — Вона взяла мене ніби на виховання, а через рік вже сприкрилось їй давати мене до школи. Ну, як би тут позбутися ледаща? Проста річ, дати до військової школи, нехай, собачої шкіри, слухає! Скільки я наплакався, скільки я напросився, біля її ніг я лежав, щоб не відбирала мене з гімназії. Я обіцяв слухати її, відьми, в усьому, вчитися пильно! Де там, не по-
