слухала, відтрутила мене, мов щеня, а тепер заламлює руки в святім обуренні над моїм зіпсуванням! Ех, ти! — І Ернест кулаком погрозив до освітленого вікна на першім поверсі і додав іще епітет, якого в друку передати не можна.
Від цього вечора розпочалось нове життя в тихім досі Начковім помешканні. Ернест заповнив ці кімнати своїм просторікуванням, занечистив попелом із цигарок, який залишав на столах, на софах і на кріслах, заболотив своїми черевиками, якими ходив по диванах і влазив на софи. Щоб не пускати його до шинків, Начко мусив позволити йому напиватися в кімнаті, що більше, мусив і сам із ним пити за компанії. Стара Миколайова, за кілька днів доведена до розпуки цією зміною, подякувала за службу. Начко прийняв це байдуже і вирішив не брати більше служниці, а ходити на обід до ресторану. Давши Ернестові заразом місце в експедиції «Gońc-а», Начко незабаром переконався, що й тут Ернест вносить свій неспокійний, авантюрничий дух, що й тут сіє за кожним кроком нелад і розстрій. Панна експедиторка відійшла через кілька днів, адміністратор мав з Ернестом справжню Божу кару і уникав його, мов холери, коректор під час якоїсь надто живої суперечки кинувсь на нього з кулаками і натовк його порядно, — але робота і правильний хід редакційної машини на цім терпіли. Однак це все було нічим для Начка. Він тішився на саму думку, що полегшив долю Регіни, здіймаючи з її плечей такий тягар і беручи на себе всі хлопоти з Ернестом. Та це був лише початок. Ернест просторікував пару днів п'яте через десяте про свої віденські пригоди, про сильфід, з якими мав знайомість, про нічні пригоди або й про свої божевільні плани на будуче, але знаючи, що це все мало займає Начка, одного дня почав просторікувати з іншої бочки.
— А знаєш, Начку, ти подобався мені! — сказав він одного ранку, немов пригадавши собі щось, що вже давно мав на язиці. — Хоч ти поступив зо мною по-свинськи тоді, але з моєю вродливою сестричкою поступив ти дуже й дуже благородно. Нехай чорти візьмуть тебе, звідки ти навчився такої шляхетності? Я ніколи не був до неї здатний. Знаєш, брате що мені здається? Ти, мабуть, мою сестру дуже кохаєш, хоч досі якось нічого про неї не згадуєш. Ну, признайся, адже я брат!
