Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/181

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Начко поблід при цих цинічних словах, що так без церемонії торкалися його святощів, і сказав по хвильовій мовчанці:

— Знаєш що, Ернесте, даймо цьому спокій!

Це була олива, долита до огню.

— Як то даймо спокій? — крикнув Ернест. — З якої рації даймо спокій? Щоб я не міг признати й похвалити твого шляхетного вчинку з моєю сестрою? Ні, брате, на це ми контракту не робили! І знаєш, що мені в твоїй пропозиції найкраще сподобалось? Те, що хочеш дати Регіні такі нечувані гроші з тією метою, щоб вона могла забезпечити свого любого братчика. Не скажу тобі, що ця шляхетність зворушила мене до сліз, бо плакати не вмію, але насміявся я над нею сердечно. Лише знаєш, брате, всього цього замало.

— Чого замало? — запитав Начко, весь блідий і остовпілий на саму думку, що Регіна й цим його листом могла поділитися з тіткою та братом.

— Цих твоїх пропозицій щодо грошей. Це своїм шляхом, розуміється, але цього замало, цього не досить.

— Чого ж іще треба? — промовив, запинаючись, Начко.

— Треба, брате, виконати ту умову, про яку сестра писала.

— Ту умову? Ні, ніколи!

— Ну, то мені дуже жаль моєї бідної сестри, — сказав Ернест.

— Сестри? — повторив Начко машинально.

— Так, сестри Регіни, якої добиваєтесь, а вартості якої не знаєте й не підозріваєте. Передовсім дозволю собі вам одно сказати, що моя сестра вас кохає, але як кохає! Без пам'яті, шалено! Ні про що більше не хоче ані думати, ані говорити.

Начко всміхнувся, не довіряючи, хоч глибоко в його серці затремтіли ці слова.

— Не віриш? — крикнув раптом Ернест зміненим голосом. — Добре, то не вір! Видно, як кохаєш її. Видно, що ти не варт такої любові й такої жінки, як моя сестра. Усміхаєшся іронічно! Смійся, я все таки знаю, що ти думаєш. Думаєш, яке я маю право, я, зіпсована людина, оцінювати таку жінку? Знаю те, що не мені її оцінювати б, але настільки вже я не зіпсований, щоб я не мав бути гордим із такої сестри. Про її красу нічого не говорю. Що краса? Марний дим. Але я знаю її душу, знаю її характер і кажу тобі, брате, що це золото, щире золото. Другу таку не легко найдеш. Треба тобі було