делікатних ліній і повних грації вигинів якийсь солодкий спокій проймає його душу, якесь лоскотання, якась тиха, лагідна мелодія колише його до сну в м'якім ліжку. Підніс до уст цей шматок паперу, записаний любою ручкою, і в тій хвилині, коли дотикавсь його устами, гарячі сльози поллялись з його очей і змочили лист, попсували тиху гармонію букв.
— Тобі останній поцілунок, тобі останні мої сльози! — сказав Начко і, поклавши мокрий лист перед собою, видобув з другої шухляди аркуш паперу й конверт, написав на конверті ім'я Владка без ніякого ближчого позначення адреси, а потім заходився писати лист до нього.
«Дорогий мій брате! Відходжу до матері. Ніяких питань! Ніяких жалів! Ніяких докорів! Інакше не можу. Пригадую собі в цій хвилині останні материні слова: «Бог вам завжди щаститиме, доки разом будете держатись». В цих словах міститься для мене прокляття. Бо я розійшовся не лише з тобою, але навіть із собою самим, з своєю душею, з своїм переконанням. Як це сталось — не питай! Нехай ця страшна історія йде зо мною в могилу. Ти можеш ясно і сміливо дивитися на світ, бо ти не збочив з свого простого та ясного шляху. Отже, йди ним і дальше! Будь щасливий, дорогий брате, разом з тією, яку… ні, пізно вже! Нехай Бог благословить її! Чи пригадуєш собі, Владку, як ми хлопчиками ще читали разом «Ліллу Винеду» Словацького і як ми при кінці обидва розплакались? Пам'ятаєш, як ми посперечалися, хто з нас Лель, а хто Полель, і як ми врадили тягнути жеребки і мій жеребок випав на Леля? Може, ти забув те все, бо це чей же такі дрібнички. Та я в цій хвилині міг би намалювати з пам'яті ту сцену, а в моїй душі постійно дзвенить вірш: Gdy Lelum umrze, źyć będzie Polelum[1].
То, брате, й про нас так, здається, ворожка мовила, і нам така доля наперед написана. Отже, живи, мій брате, мій дорогий Полелю! Те, що лишається по мені, це твоє й цієї… твоєї…»
Рука його затремтіла, — він не міг докінчити речення. Встав і знов почав ходити по кімнаті, прислухаючи, чи не стукає хто до дверей, чи не чути чиїх кроків. Глухо, тихо! По довгім надумі Начко відхилив вікно і виглянув униз на подвір'я. І там було пусто. Зачинив вікно, поспускав фіранки
- ↑ Коли помре Лоль, буде жити Полель. Властиво вірш виглядав у Словацького так: «Gdy Lelum skona, żyć będziesz po Lelum»
