Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/193

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

від галереї і, замкнувши за собою одні за одними двері від кухні, від салоника, лишився, нарешті, в своїм кабінеті, трьома замками відділений від цілого світу. Сів на кріслі і похилив голову на долоні. Очуняв і наставив уха. Чи хтось стукає до замкнених кухонних дверей? Затремтів увесь, зірвався, приклав ухо до замкнених дверей кабінету, — ні, тихо й глухо, ніхто не стукає!

Тепер заспокоївсь остаточно, а погляд його звернувся в один пункт, в один кут кабінету, де стояло його ліжко. Над ліжком на стіні висів маленький шестистрільний револьвер, і на тім предметі зосередилась тепер Начкова увага. Його погляд роз'яснився, з обличчя зійшов той тривожний, тупий вираз, немов у чоловіка, що щось незвичайно важливе забув і не може собі пригадати. Звільна, спокійно наблизився до ліжка, певною рукою зняв із цвяха револьвер, а сівши потім на кріслі перед письмовим столиком напроти вікна, спокійно оглянув замок зброї, повкладав нові патрони і потім приклав дуло до виска і легко потягнув язичок.

X

Був чудовий весняний день. Небо сміялося своєю чистою, глибокою блакиттю; повітря було тепле й тихе. Високі Карпатські гори мали ще білі зимові ковпаки на лисинах, але нижче, в борах, і ще нижче, по долинах, зачинало вже пробуджуватись нове весняне життя. Сян давно вже поламав і поніс до моря зимову кригу; його води були ще повні й мутні вдень від снігу, що розтавав в дебрях і ярах, але очищувалися вночі, коли сніг переставав танути при зниженій температурі. Крутячись, мов могутній вуж, точив Сян свої бистрі води через вбоге гірське сільце Ступосян, сховане цілком серед стрімких гір і борів, відбите від усякого люднішого тракту або гостинця, дійсно пустельничу оселю.

Пізня весна в горах. Правду сказавши, те, що на долах є порою фіалок і конвалій, є в горах порою болота й приморозків. То й Ступосян тонув удень в болоті, а ніччю трясся від холоду в своїх нужденних, лихо накритих халупках, під овечими кожухами. Щоб розпочати які-небудь весняні роботи до половини травня, не було й мови. Вимолотивши своє мізерне збіжжя, під яким у цих околицях розуміється виключно овес,