хвиль, де можна перейти через ріку сухою ногою, ступаючи або перескакуючи з одного вистаючого каменя на інший, але де встоятись у воді, бодай по коліна глибокій, неможливо для недосвідченого, не скалічивши ніг об гостре каміння, — ріка заспокоюється і творить один величезний і глибокий вир. Звільна описує там спінена ще хвиля широкі круги, доки зовсім не втишиться. Глибина води доходить тут до двох сажнів, що для гірської річки з таким кам'янистим дном, як Сян, вже багато. Дно виру завалене величезними плитами та зломами скель, як і колодами дерева, які повінь повбивала з величезною силою в скельні розпалини. Найрибніше це місце на всю околицю: тут сила кленів, угрів і пстругів, ціль численних прогулянок рибалок і дилетантів.
В тім то місці, на вузькім кам'янистім березі над виром, зустрічаємо наших знайомих — Владка й Регіну. Випадок кинув їх у цей романтичний глухий закуток, гірська природа принадила їх, затримала в перелеті Ступосянська котловина, вгорі біла від снігу, посередині оточена чорно-зеленою стьожкою відвічних борів, а на дні пронизана срібною стьожкою Сяна, — стала для них справжнім гніздом любові. День за днем спливав їм тут швидко, неспостережено, у вічнім русі, а так тихо, що не раз здавалось їм обом, що вони зачаровані, закляті в цій долині, що кожний тут пережитий день — то століття, і що там у далечині, за тими горами, все вже давно змінилось і про них усі давно забули. Почували себе щасливими — і це їм вистачало; не бажали нічого більше. Самі собі вистачали, — решту доповняла велична гірська природа.
В погоні за ошуканцем Шнайдером вони приїхали до Лютовиськ найнятою в Устєріках хурою. Затримались у заїзнім дворі, не знаючи, що дальше робити й куди звернутися. Владко пригадав собі, що має якогось давнього знайомого в тутешнім суді, і вже хотів розпитуватись шинкаря про нього, коли нараз двері шинку відчинились і увійшов сивий, мов голуб, дідусь, у баранячім хутрі й баранячій шапці, з довгою бородою й довгим волоссям. Владко в першій хвилині пізнав панка.
— Чи не пан Ступосянський? — сказав він, приступаючи до нього з поклоном.
Дідусь звільна скинув з себе важке хутро на підлогу, даючи знак шинкареві, щоб підняв його, а потім, узявши Владка
