доля — це наше власне я, наші почування й пристрасті, а вони чи ж не завжди поєднані любов'ю? Ми щасливіші від мільйонів тим, що не маємо потреби турбуватися про щоденний хліб, а наше щастя ростиме в міру того, як будемо докладати праці, щоб помагати нещасливішим від нас. Не перечу, що тепер іще наше щастя — це дар ласкавої долі, але коли це щастя буде випливом спільної нашої праці, спільних думок, змагань і бажань, — о, тоді ніхто не потрапить нам видерти або замутити його. Тоді буде воно домом, будованим на камені. Та що я кажу: тоді? І тепер уже почуваю себе певним будучини, почуваю себе сильним, здоровим, люблячим і любленим і ніде не бачу хмаринки, що могла б цьому щастю загрозити громом. Що мені доля? В твоїх очах — зорі моєї долі, а ці зорі — про це не сумніваюсь — завжди світитимуть мені так ясно, так чудово, як тепер. Моя дорога, мій ангеле! Смерть у цій хвилині… га! — скрикнув він нараз зміненим, прошибаючим голосом, відіпхнув Регіну, вхопився обіруч за голову і навзнак упав на камінь.
— Мій Боже! Владзю! — крикнула перелякана Регіна і кинулась до нього.
Владко лежав німий, посинілий, з закушеними до крові губами і з виразом страшного болю на обличчі.
— Владзю, Владзю! — в найбільшій тривозі голосила Регіна, припадаючи коло нього й обливаючи його обличчя сльозами. — Встань, очуняй! Скажи мені, що тобі! Що тобі сталось?
Нарешті Владко підвівся звільна при її допомозі, дзвонячи зубами, немов від великого холоду, та блудними очима шукаючи чогось довкола себе. Його руки були холодні, а обличчя страшної, майже трупної блідості. Регіна лиш руками заламала на той вид.
— Чи ти хорий, мій любий? — щебетала вона коло нього, прикладаючи йому руку до живчика, що бився дуже поволі, ледве помітно.
— Ні… це ні… — прошептав Владко, звільна приходячи до себе і немов перший раз побачивши Регіну.
— Але ж це страшне! — голосила бідна жінка, не можучи ще заспокоїтись від наглого перестраху. — Чи такі напади траплялись у тебе давніше?
— Напади? — непритомно повторив Владко. — Ах, так, це був напад, такий самий, як тоді, коли Начко захворів був на запалення легень, але цим разом страшний, страшний!
